(044) 593-24-38

















Всеукраїнське свято козацької звитяги з нагоди 360-річчя битви під Пилявцями

 У вересні 2008 року Україна відзначила 360 річницю перемоги Українського козацтва над поляками військом Богдана Хмельницького на Поділлі, під містечком Пилявцями.

У Всеукраїнському святі козацької звитяги “З твоєї пресвятої волі вовіки буде слава Золота”, яке відбулоя 4 жовтня 2008 року біля села Пилявці Старосинявського району Хмельницької області., на запрошення Хмельницької обласної державної адміністрації взяли участь представники громадської організації “Поділля”.

                                                

Свято відкрив Президент України Віктор Ющенко, який у своєму виступі назвав перемогу під Пилявцями проявом військової мужності та козацької звитяги. Водночас від відзначив, що цей день ми вшановуємо як пам'ять про славу української зброї і українського духу, яка утвердила на рідній землі рідну державність.

Наслідки цієї битви мали величезне історичне та державотворче значення для всієї України – Руси.

В результаті Пилявецької битви було повністю звільнено Волинь і Поділля, гетьман Богдан Хмельницький закріпив свій успіх та славу полководця, які він здобув у битвах під Жовтими Водами та під Корсунем. Фактично на карті Європи з’явилася Українська козацька держава, яка  стала підґрунтям до утворення на початку ХХ сторіччя Української Народної Республіки та сучасної незалежної України.

 В заключенні свого виступу Президент України звернув увагу присутніх на те, що наш обов'язок відновити пам'ять про національні перемоги і тріумфи, виховати на них у молодого покоління українців гордість за нашу Батьківщину, впевненість у власних силах і силах власного народу.

Після виступу Президент України переглянув театралізоване дійство, присвячене 360-річчю Пилявецької битви та відповів на запитання місцевих та всеукраїнських засобів масової інформації.

 

З історії…

Битва відбулася неподалік містечка Пилявці поблизу міста Староконстянтинова. Пилявецька битва була вирішальною. Для поляків це була чи не остання спроба здобути нарешті перемогу й тим самим поставити українців на коліна; для нас це була остання барикада на шляху в глиб Польщі. Саме тому в ній брали участь найдосвідченіші полковники українського війська - Карпо Півторакожуха, Петро Головацький, Іван Чорнята та інші.

Чисельність української армії під Пилявцями налічувала понад 100 тис. Приблизно такою ж була й чисельність польського війська. Хоча для того щоб зібрати таку кількість вояків після розгромної поразки під Корсунем, полякам довелося оголошувати посполите рушення - шляхетське ополчення та найняти загони іноземців з Німеччини, Голландії, Франції і інших європейських країн. Важливою перевагою поляків була наявність потужної артилерії.

11 вересня 1648 року передові частини двох армій розпочали бій за греблю через річку Ікву. Кілька разів гребля переходила з рук в руки, поляки постійно надсилали підкріплення, але кількасот українців, схоже як й 300 спартанців мужньо тримали оборону. Наступ поляків було зупинено, а самі вони змушені були ночувати просто неба, оскільки не мали власного табору.

Вирішальна битва розпочалася 13 вересня. Вранці українські загони вишикувалися бойовим порядком. Польська ж армія шикувалася неорганізовано та мляво, а ті її частини, що чергували вночі й потім самовільно рушили проти повстанців, зазнали тяжких втрат. Головні сили війська Хмельницького рушили до греблі й рішуче відбили котратаку поляків. Після цього козаки почали переслідувати ворога, серед поляків почалася паніка; покидавши зброю та залишивши набої, польське військо відступило, і гнав його гнів та ненависть української нації.

Ворожа кров окропила шлях нашим великим предкам вглиб Речі Посполитої. Після цієї ганебної для поляків битви по всій Європі луною пронеслося: “Немає вже Речі Посполитої”. Так українці 360 років тому не просто скинули ярмо, а поклали на лопатки найсильнішу державу Європи - Річ Посполиту, яка втирала носи уграм й москалям, туркам і татарам.

Нехай же пам’ять про ту славну подію минувшини завжди буде жива й стане добрим прикладом нам, нащадкам тих, хто виборов далекого 1648 року українську державність.

Слава Україні!




Президент громадської організації "Поділля"
Артемчук Анатолій Володимирович

ГО “Українська ініціатива„


Поділля – це край, що охоплює частину Центральної та Західної України. Він розташований між річками Дністром, Золотою Липою, верхів’ями Горині, Случі й Росі та Кодимою. Більшість його території займають Волино-Подільська та Придніпровська височини. Тут живе близько десятої частини мешканців нашої держави.

Україна – велика держава, частиною якої є і наш край – Поділля. Це край хліборобів і ремісників, козаків і завзятих воїнів, художників і поетів, кобзарів і вчених. Він був відомий світові з сивої давнини. У часи могутнього Галицько-Волинського князівства його знали під назвою Пониззя, а згодом, з ХІV століття, край набув назви Поділля. Тут народилися Мелетій Смотрицький та Іван Пулюй, звідси пролягли у світ шляхи Соломії Крушельницької і Миколи Леонтовича, Ярослава Івашкевича і Василя Стуса. Тут любили й страждали, ходили за плугом і боронили рідний край наші прадіди. Це – земля наших батьків. Дорожимо нею!
Письменник ХVІ ст.

Про природу Поділля
В опису України, зробленому на початку ХVІ ст. польським письменником Матвієм із Мехова, Поділля називається «родючою країною, досить багатою хлібом і медом». Її грунти відзначалися надзвичайною щедрістю. «Хоча там лише грубо обробляють землю, орють мало й неглибоко, а сіють зверху, пшениця сама росте там три роки підряд тільки тому, що при збиранні хліба під час жнив певну кількість зерен залишають розсипаними по землі, щоб вони зійшли наступного року без оранки й обробітку поля. Трава на пасовищах швидко обплутує і ховає плуг, забутий у трав’янистих місцях. Бджолині рої там кладуть мед не лише в довбанках і дуплах дерев, але й на берегах річок та на землі.

 

 

 

Зроблено у QWERT-media © 2008-2010