(044) 593-24-38

















Хочу жити на екологічно забрудненій території!

 Розмаїтття політичних партій та рухів в Україні вже нікого не дивує.
В набридлі слогани напередодні виборів вже навіть ніхто не вслуховується. Тим більше – над ними не замислуюються. А дарма.

Пам’ятаєте, на минулі вибори йшла політична партія з цікавою назвою «ЕКО-25». Її програма складалася з багатьох (в умовах української дійсності) нездійсненних природоохоронних пунктів. 

 

 Та біда навіть не в цьому. Найнездійсненніше може бути реалізоване, була б на те, як кажуть, політична воля та відповідна державна політика. Найстрашніше, на мою думку, те, що головним передвиборним слоганом «ЕКО-25», слоганом, який нав’язувався українцям щодня з численних бігбордів та телевізійних роликів був такий:
«Третина українців живе на екологічно забрудненій території!».
Розмірковую: радіаційно забруднена території – це територія, забруднена радіацією, відповідно, «екологічно забруднена територія» – це територія, забруднена екологією.

Про яку екологічну свідомість, освіту чи культуру членів цієї партії може йти мова? Та, як кажуть, це їх пролеми. Якщо партія, яка гордо іменує себе екологічною, викидає шалені гроші на ролики та біг-борди з таким слоганом – це проблеми її ідеологів. Мене особисто, хвилює інше. Великий німецький гуманіст Й.-В. Гете зазначав, що немає нічого страшнішого за діяльнісне невігластво. Саме відсутність необхідних екологічних знань та культури, їх невідповідність реальній ситуації, породжує неспроможність передбачити негативні наслідки втручання людини в природні процеси, що і є головною причиною екологічної кризи в Україні.
Необхідність виховання у членів суспільства певних установок поведінки по відношенню до природи виникла у людства ще на найдавніших етапах його розвитку. В цьому сенсі наші далекі предки були набагато розумнішими від нас. Як приклад можна згадати системи табу часів Київської Русі, коли заборона полювання на певні види тварин в період їх розмноження, сприяла збереженню видової багатоманітності природного простору.

Виникнення понять «екосвідомість» та «екокультура» є своєрідною захисною реакцією на сучасну ситуацію у взаємовідносинах «суспільство-природа», що склалася під впливом господарської діяльності людини.
 На жаль, часто-густо ми поводимось на рідній землі як завойовники чи несвідомі квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились в свідомості багатьох українців такі небезпечні слогани як «Моя хата зкраю», «На наш вік вистачить», «Після нас хоч траві не рости»... Тож і в прямому, і в переносному розумінні трава після деяких «господарників» не росте. Замість добрих сходів і соковитого зела щедро проростає бур'ян байдужості, жорстокості, безкультур’я і неповаги до природи.
Забруднення повітря, води, землі, внаслідок бездумної господарської діяльності, гонитві за збагаченням будь-якою ціною, залишає по собі екологічну пустку, погіршуючи умови життя і здоров'я сотень тисяч людей.


Людина апріорі є природокористувачем. Тому формування у кожного громадянина і у суспільства в цілому стійких установок на раціональне природокористування, вміння бачити за вирішенням окремих проблем віддалені екологічні наслідки втручання в природні процеси, почуття відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями за вплив власних дій на здатність природи бути середовищем існування людини, має стати наріжним каменем у відносинах із навколишнім середовищем.
В цьому сенсі дуже важливою є теза про те, що екологічне виховання не повинно виступати лише системою заборон на ті чи інші дії. Крім закликів, що природу слід любити і берегти, необхідно вчитися грамотному і професійно-комплексному природокористуванню.
Без формування екологічної культури та екологічної відповідальності кожного члена суспільства ставиться під загрозу саме збереження умов біологічного існування людини.
Тільки ці моральні якості «Нomo Sapiens» дадуть людству шанс на майбутнє. Тільки за такого ставлення до навколишьного середовища не тертина, а всі українці житимуть на «екологічно забрудненій території».

Анатолій Артемчук,
голова громадської організації «Поділля», радник Міністра охорони навколишнього природного середовища




Президент громадської організації "Поділля"
Артемчук Анатолій Володимирович

ГО “Українська ініціатива„


Поділля – це край, що охоплює частину Центральної та Західної України. Він розташований між річками Дністром, Золотою Липою, верхів’ями Горині, Случі й Росі та Кодимою. Більшість його території займають Волино-Подільська та Придніпровська височини. Тут живе близько десятої частини мешканців нашої держави.

Україна – велика держава, частиною якої є і наш край – Поділля. Це край хліборобів і ремісників, козаків і завзятих воїнів, художників і поетів, кобзарів і вчених. Він був відомий світові з сивої давнини. У часи могутнього Галицько-Волинського князівства його знали під назвою Пониззя, а згодом, з ХІV століття, край набув назви Поділля. Тут народилися Мелетій Смотрицький та Іван Пулюй, звідси пролягли у світ шляхи Соломії Крушельницької і Миколи Леонтовича, Ярослава Івашкевича і Василя Стуса. Тут любили й страждали, ходили за плугом і боронили рідний край наші прадіди. Це – земля наших батьків. Дорожимо нею!
Письменник ХVІ ст.

Про природу Поділля
В опису України, зробленому на початку ХVІ ст. польським письменником Матвієм із Мехова, Поділля називається «родючою країною, досить багатою хлібом і медом». Її грунти відзначалися надзвичайною щедрістю. «Хоча там лише грубо обробляють землю, орють мало й неглибоко, а сіють зверху, пшениця сама росте там три роки підряд тільки тому, що при збиранні хліба під час жнив певну кількість зерен залишають розсипаними по землі, щоб вони зійшли наступного року без оранки й обробітку поля. Трава на пасовищах швидко обплутує і ховає плуг, забутий у трав’янистих місцях. Бджолині рої там кладуть мед не лише в довбанках і дуплах дерев, але й на берегах річок та на землі.

 

 

 

Зроблено у QWERT-media © 2008-2010