(044) 593-24-38

















Десятинна церква

Десятинна церква (церква Богородиці), перша кам’яна церква Київської Русі. Споруджена 986-996 в Києві на честь пресвятої Богородиці за часів князювання Володимира Святославича, який на збудування й утримання її виділив десяту частину своїх прибутків — десятину, звідки походить і назва.

  

В джерелах Десятинну називають церквою Богородиці. Вона являла собою хрестовокупольний шестистовпний кам’яний храм. На початку XI ст. під час великої пожежі вона була пошкоджена. Згодом її відбудували та оточили з трьох боків галереями. Десятинна церква була оздоблена мозаїкою, фресками, різьбленими мармуровими та шиферними плитами. Ікони, хрести й посуд були привезені з Корсуня (Херсонеса Таврійського) 1007 року. Окрім головного престолу, церква мала ще два предільних: св. Володимира та св. Миколая. У Десятинній церкві містилась княжа усипальниця, де поховано Володимира Святославича та його дружину — візантійську царівну Анну, сюди було перенесено з Вишгорода прах княгині Ольги.

У 1169 році Десятинну церкву пограбували війська Андрія Боголюбського, у 1203 — війська Рюрика Ростиславича. В кінці 1240 року орди хана Батия, захопивши Київ, зруйнували Десятинну церкву — останній оплот киян.

Розкопки руїн храму почалися в 30-х роках XVII ст. за ініціативою митрополита Петра Могили, який в одному з вцілілих преділів заснував невелику церкву на пам’ять по зруйнованій святині і поставив у ній одну з найстаріших ікон з образом Св. Миколая, що її привіз з Корсуня князь Володимир. Пізніше П. Могила знайшов у руїнах саркофаг князя Володимира і його дружини Анни. Череп князя поклали у церкві Преображення Господнього (Спаса) на Берестові, потім його перенесли до Успенської церкви Києво-Печерської лаври. Кість і щелепу передали до Софійського собору. Все інше знову поховали. За заповітом Петро Могила залишав на відновлення Десятинної церкви тисячу золотих.

1758 церква потребувала відбудови, яку було проведено за наглядом монахині Флорівського монастиря Нектарії Долгорукої. Знову знайшли й перепоховали саркофаги.
1824 року митрополит Євгеній Болховитінов доручив розчистити фундамент Десятинної церкви археологу К. А. Лохвицькому, а 1826 Єфімову. Були знайдені залишки мармуру, мозаїки, яшми. Розкоп залишили без охорони і його почали розкрадати. 2 серпня 1828 освятили початок будівництва нової церкви. За конкурсом (у якому також брав участь А. Меленський) будівництво нової церкви доручили петербургському архітектору В. П. Стасову. Будівництво нового храму в імперському, візантійсько-московскьому стилі, що не мав нічого спільного з первісною будовою, коштувало понад 100 тисяч рублів золотом. Іконостас склали з копій ікон іконостасу Казанського собору в Петербурзі, створених художником Боровіковським. 15 липня 1842 року нову Десятинну Успіння Богородиці Миколаївську церкву освятили митрополит Київський Філарет, архіепископ Житомирський Никанор і епископ Смоленський Іосиф.
1928 року Десятинну церкву, як і багато інших пам’ятників культури і мистецтва дорадянського періоду було знищено радянською владою. В 1938-39 експедиція Інституту історії матеріальної культури АН СРСР під керівництвом М. К. Каргера провела фундаментальне вивчення залишків всіх частин Десятинної церкви. Під час розкопок віднайшли фрагменти мозаїкової підлоги, фрескового й мозаїчного прикрашення храму, кам’яні гробниці, залишкі фундаментів й под. Поруч з Десятинною церквою були знайдені руїни князівських палаців й помешкань бояр, а також ремісничі майстерні й численні поховання IX-X ст. Археологічні знахідки зберігаються в заповіднику Софійський музей, в Національному музеї історії України.
Збережені під землею фундаменти первісної Десятинної церкви свідчать про те, що будова була триневна з широким опоясанням навколо, проміжного характеру між базилікою і центральним типом. План і врятовані деталі свідчать про мистецтво Херсонеса і ранню добу візантійського стилю.

26 листопада 1996 року Національний банк України ввів у обіг дві ювілейні монети "Десятинна церква" зі срібла та мідно-нікелевого сплаву, присвячені 1000-річчю з часу спорудження Десятинної церкви у Києві — першого кам'яного храму Київської Русі.
3 лютого 2005 року Президент України В. Ющенко дав завдання Київській міській адміністрації відновити Десятинну церкву, для чого передбачається виділити з бюджету бл. 90 млн. гривень.

В вересні 2005 археологи відшукали недосліджені фрагменти фендамента Десятинної церкви на глибині більше 1 метра.
В кінці 2006 року через відсутність коштів, що раніше виділялись з державного бюджету, розкопки заморозили.

20 червня 2008 року було підписано контракт з Інтитутом археології Національної академії наук та благодійним фондом охорони культурної спадщини про відновлення розкопок. В розкопках будуть брати учать археологи з Великого Новгорода та Санкт-Петербурга, зокрема з Ермітажу.

Фоторепортаж з місця розкопок ТУТ



Президент громадської організації "Поділля"
Артемчук Анатолій Володимирович

ГО “Українська ініціатива„


Поділля – це край, що охоплює частину Центральної та Західної України. Він розташований між річками Дністром, Золотою Липою, верхів’ями Горині, Случі й Росі та Кодимою. Більшість його території займають Волино-Подільська та Придніпровська височини. Тут живе близько десятої частини мешканців нашої держави.

Україна – велика держава, частиною якої є і наш край – Поділля. Це край хліборобів і ремісників, козаків і завзятих воїнів, художників і поетів, кобзарів і вчених. Він був відомий світові з сивої давнини. У часи могутнього Галицько-Волинського князівства його знали під назвою Пониззя, а згодом, з ХІV століття, край набув назви Поділля. Тут народилися Мелетій Смотрицький та Іван Пулюй, звідси пролягли у світ шляхи Соломії Крушельницької і Миколи Леонтовича, Ярослава Івашкевича і Василя Стуса. Тут любили й страждали, ходили за плугом і боронили рідний край наші прадіди. Це – земля наших батьків. Дорожимо нею!
Письменник ХVІ ст.

Про природу Поділля
В опису України, зробленому на початку ХVІ ст. польським письменником Матвієм із Мехова, Поділля називається «родючою країною, досить багатою хлібом і медом». Її грунти відзначалися надзвичайною щедрістю. «Хоча там лише грубо обробляють землю, орють мало й неглибоко, а сіють зверху, пшениця сама росте там три роки підряд тільки тому, що при збиранні хліба під час жнив певну кількість зерен залишають розсипаними по землі, щоб вони зійшли наступного року без оранки й обробітку поля. Трава на пасовищах швидко обплутує і ховає плуг, забутий у трав’янистих місцях. Бджолині рої там кладуть мед не лише в довбанках і дуплах дерев, але й на берегах річок та на землі.

 

 

 

Зроблено у QWERT-media © 2008-2010