(044) 593-24-38

















Релігійність - природжена властивість людини

Це  один із шляхів розв’язання власних бід, cтверджує журнал The New Scientist, посилаючись на новітні дослідження.
"Наш мозок легко творить цілий світ уявних істот - духів, богів і чудовиськ, і чим невпевненіше ми себе почуваємо, тим важче чинити супротив цій спокусі", - пише автор статті Майкл Брукс.
Згідно із однією широко поширеною гіпотезою, релігія з'явилася в результаті природного відбору: віруючі краще пристосовані до життя і, відповідно, частіше передають свої гени нащадкам. Загальні вірування допомагали нашим предкам жити згуртованими групами, разом полювати, збирати плоди і дбати про дітей і тим підвищували їх конкурентоспроможність, пояснює видання.
Однак, заперечують деякі вчені, віра у загробне життя та інші безпідставні переконання навряд чи допомагають вижити і продовжити свій рід у суворій реальності. Антрополог Скотт Етрен із Мічиганського університету і його однодумці висувають альтернативну версію: релігія - органічний побічний ефект людського мислення.


Уже п'ятимісячне немовля відрізняє живі істоти від неживих предметів: якщо коробка рухається ніби сама собою, він дивується, зазначає автор. Повір'я, що у сні або в магічному трансі душа може залишати тіло, поширене у всіх народів. Приблизно у кожної другої чотирирічної дитини є уявний друг, а дорослі подумки спілкуються із покійним родичами або вигаданими коханими. Для природного відбору це плюс - така здатність допомагає існувати в заплутаній соціальної ієрархії та вгадувати підступи невідомих нам ворогів, підкреслюють вчені. На неї спирається віра в автономне, у тому числі посмертне життя душі, а звідси лише крок до ідеї Бога.
У формуванні релігії бере участь й інша властивість мозку: гіпертрофоване сприйняття причинно-слідчого ефекту, що змушує бачити зв'язок навіть між випадковими подіями. Воно теж порождено еволюцією: краще втекти від хижака, який тобі примарився, ніж потрапити на зуб до непоміченого. Маленькі діти часто впевнені, що всі предмети існують не просто так - наприклад, гострокінцеві камені з'явилися для того, щоб ними чухалися тварини. Так вони виводять із побутових спостережень концепцію Божественного промислу.
Етрен говорить про "трагедію розумності": людина усвідомлює, які біди можливі, в тому числі її власна смерть. І коли вроджені механізми підказують нам вирішення цієї обтяжливої проблеми - релігійні вірування, ми хапаємося за цей "ключ від нашої в'язниці", зазначає видання. Саме тому у важкі часи люди масово звертаються до релігії.
Вчені, яких опитало виданням, підкреслюють: усе вищевикладене не підтверджує і не спростовує існування Бога або богів, а лише свідчить, що релігійні увірування - це шлях найменшого опору.
Так чи є релігія вродженою? На це питання міг би відповісти експеримент із вихованням групи дітей в ізоляції. Чи з'явиться у них власна релігія? Такий досвід надто аморальний, щоб його втілювати, але вчені вважають, що відповідь буде позитивною.
 
http://www.aratta-ukraine.com/



Президент громадської організації "Поділля"
Артемчук Анатолій Володимирович

ГО “Українська ініціатива„


Поділля – це край, що охоплює частину Центральної та Західної України. Він розташований між річками Дністром, Золотою Липою, верхів’ями Горині, Случі й Росі та Кодимою. Більшість його території займають Волино-Подільська та Придніпровська височини. Тут живе близько десятої частини мешканців нашої держави.

Україна – велика держава, частиною якої є і наш край – Поділля. Це край хліборобів і ремісників, козаків і завзятих воїнів, художників і поетів, кобзарів і вчених. Він був відомий світові з сивої давнини. У часи могутнього Галицько-Волинського князівства його знали під назвою Пониззя, а згодом, з ХІV століття, край набув назви Поділля. Тут народилися Мелетій Смотрицький та Іван Пулюй, звідси пролягли у світ шляхи Соломії Крушельницької і Миколи Леонтовича, Ярослава Івашкевича і Василя Стуса. Тут любили й страждали, ходили за плугом і боронили рідний край наші прадіди. Це – земля наших батьків. Дорожимо нею!
Письменник ХVІ ст.

Про природу Поділля
В опису України, зробленому на початку ХVІ ст. польським письменником Матвієм із Мехова, Поділля називається «родючою країною, досить багатою хлібом і медом». Її грунти відзначалися надзвичайною щедрістю. «Хоча там лише грубо обробляють землю, орють мало й неглибоко, а сіють зверху, пшениця сама росте там три роки підряд тільки тому, що при збиранні хліба під час жнив певну кількість зерен залишають розсипаними по землі, щоб вони зійшли наступного року без оранки й обробітку поля. Трава на пасовищах швидко обплутує і ховає плуг, забутий у трав’янистих місцях. Бджолині рої там кладуть мед не лише в довбанках і дуплах дерев, але й на берегах річок та на землі.

 

 

 

Зроблено у QWERT-media © 2008-2010