(044) 593-24-38

















Селяни стверджують: на Хмельниччині господарство доводять до банкрутства, щоб забрати землю

18.04.2017

У селі Пасічна, що на Старосинявщині, переконані, що їхнє господарство доводять до банкрутства, щоб забрати ласий шмат землі.
„Пасічна” – дослідне господарство в однойменному селі, одне з небагатьох сільськогосподарських підприємств, яким вдалося пережити важкі для аграріїв 90-ті й не занепасти. Нині тут працюють понад три сотні людей, а саме господарство підпорядковане Вінницькому науково-виробничому центру „Соя” Національної академії аграрних наук України. Втім, останнім часом, стверджують працівники „Пасічної”, господарство потерпає від невмотивованих перевірок, тож у селі побоюються рейдерського захоплення. Відтак, шукають захисту в керівництва академії, Міністерства агрополітики України та депутатів обласної ради. Щоб їх почули – вдаються до крайніх заходів: перекривають дороги і пікетують органи державної влади.

„Поки живе господарство, живемо й ми”
„Розуміємо, що наша земля – ласий шмат для якогось агрохолдингу, – каже Анатолій Базилюк, завідуючий центральним складом дослідного господарства „Пасічна”. – Наразі ми обробляємо близько трьох тисяч гектарів багатих чорноземів, рік закінчили з прибутками. Маємо дві молочні ферми, два відгодівельні комплекси, дві свиноферми та маточники, літні табори для худоби... Завжди думали, що захищені державою. Але, бачимо, що комусь „згори” приглянулася наша земля. Бо як це так: скрізь вже агрокомпанії великі господарюють, а тут селяни на своїй землі? Заберуть землю і що буде? Пустять кілька тракторів, засіють чим вигідно – і кого хвилюють люди, соціальна інфраструктура, школа, садочки, пенсіонери... Ми встали за село. А не буде господарства – не буде села”.
Пасічнянці переконані, що поки живе у селі місцеве господарство, живуть і вони. Відтак, у селі діють школа-ліцей, спорткомплекс, два дитячих садочки, музична школа, магазини. Є спеціалізована крамниця, яка відпускає місцевим пенсіонерам молоко та м’ясо за доступними цінами...
„В господарстві працює переважно молодь, – долучається до розмови Юрій Польгун, працівник ремонтної бригади. – На заробітки їдуть одиниці, бо тут є і робота, і зарплата. Але вище керівництво, як бачимо, шукає вигоди. Нині від ферм по сусідніх селах – й цеглини не залишилося. Уся рілля – під агрохолдингами. Землі так повиорювали, що й клаптика на пасовища не залишилося. Корів по селах люди не тримають, бо сіна ніде заготовити. А наше село вижило”.
Як розповідають працівники „Пасічної”, конфлікт з науково-виробничим центром „Соя”, якому підпорядковане дослідне господарство, тягнеться вже кілька років. Ще з того часу, як селяни не захотіли, щоб вінниччани нав’язували їм свого директора. Вдалося відстояти свого, місцевого, який, кажуть, знає підприємство зсередини. З того часу, стверджують, й почалися „наїзди” й постійні необгрунтовані перевірки.
„Усі роки ми спеціалізуємося на вирощуванні хмелю, зернових, елітних сортів пшениці на продаж, – каже Анатолій Базилюк. – Нам же почали нав’язувати сівбу соняшника та сої. Від цих культур земля виснажується. Тваринництво хочуть покласти під ніж, бо великих прибутків не приносить, тож його, мовляв, невигідно тримати. При прибутках у 2 мільйони гривень, знайшли якісь „давні” борги, керівництво відсторонили від роботи, рахунки заморозили. Заберуть землю – і все. А хтось про нас, селян, подумав? Не буде роботи – вимре село”.
„Розпочали посівну з тим, що маємо”
Найбільше, чого селяни хочуть – щоб їх почули. Хочуть, щоб їм самим дозволили господарювати на своїй землі. Прагнуть, щоб дозволили вийти з підпорядкування державного підприємства. З відповідними заявами уже звернулися і до керівництва області, і до Кабміну, до Міністерства агрополітики, Академії аграрних наук...
Володимир Кальніченко, заступник голови Хмельницької облдержадміністрації, зізнається, що, на жаль, обласна влада не має важелів впливу на політику та діяльність державного підприємства. „Ми розуміємо стурбованість селян, – каже Володимир Ілліч. – Спільно з депутатами обласної ради направили звернення про захист їхніх інтересів і до керівництва Науково-виробничого центру „Соя”, і до Міністерства аграрної політики. Сподіваємося, буде прийняте адекватне рішення, що не піде в розріз з інтересам селян”.
„Скрізь кажуть, що нашим питанням займаються, а результату нема, – каже пасічнянець Юрій Польгун. – Нині рахунки заморожені, розпочали посівну з Тим, що маємо. Багатьом пасічнянцям надходять погрози, щоб не підтримували наших протестів. Позаочі попереджають, що нашого господарства не буде, доведуть до банкрутства будь-якими способами. Сидіть, мовляв, і не рипайтеся. Але ми з вилами станемо, але землю нашу, годувальницю, не віддамо”.


ye.ua




Президент громадської організації "Поділля"
Артемчук Анатолій Володимирович

ГО “Українська ініціатива„


Поділля – це край, що охоплює частину Центральної та Західної України. Він розташований між річками Дністром, Золотою Липою, верхів’ями Горині, Случі й Росі та Кодимою. Більшість його території займають Волино-Подільська та Придніпровська височини. Тут живе близько десятої частини мешканців нашої держави.

Україна – велика держава, частиною якої є і наш край – Поділля. Це край хліборобів і ремісників, козаків і завзятих воїнів, художників і поетів, кобзарів і вчених. Він був відомий світові з сивої давнини. У часи могутнього Галицько-Волинського князівства його знали під назвою Пониззя, а згодом, з ХІV століття, край набув назви Поділля. Тут народилися Мелетій Смотрицький та Іван Пулюй, звідси пролягли у світ шляхи Соломії Крушельницької і Миколи Леонтовича, Ярослава Івашкевича і Василя Стуса. Тут любили й страждали, ходили за плугом і боронили рідний край наші прадіди. Це – земля наших батьків. Дорожимо нею!
Письменник ХVІ ст.

Про природу Поділля
В опису України, зробленому на початку ХVІ ст. польським письменником Матвієм із Мехова, Поділля називається «родючою країною, досить багатою хлібом і медом». Її грунти відзначалися надзвичайною щедрістю. «Хоча там лише грубо обробляють землю, орють мало й неглибоко, а сіють зверху, пшениця сама росте там три роки підряд тільки тому, що при збиранні хліба під час жнив певну кількість зерен залишають розсипаними по землі, щоб вони зійшли наступного року без оранки й обробітку поля. Трава на пасовищах швидко обплутує і ховає плуг, забутий у трав’янистих місцях. Бджолині рої там кладуть мед не лише в довбанках і дуплах дерев, але й на берегах річок та на землі.

 

 

 

Зроблено у QWERT-media © 2008-2010