(044) 593-24-38

















Архієпископ Димитрій: «Мене обирали, а не я шукав обрання…»

6 липня 2000 року постановою Священного Синоду і рішенням Святійшого Патріарха призначений ректором Київської Духовної Академії і Семінарії. 16 липня 2000 року у Володимирському кафедральному патріаршому соборі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, митрополитом Львівським і Сокальським Андрієм, митрополитом Луцьким і Волинським Яковом, архиєпископом Чернівецьким і Кіцманським Варлаамом, єпископом Білоцерківським Олександром і єпископом Чернігівським і Ніжинським Никоном хіротонісований в сан єпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської єпархії. - Розкажіть про себе. Де народилися, виросли, чим займалися в дитинстві?
- Народився я 13 листопада 1971 року в с. Криворудка Красилівського району Хмельницької області. Мої батьки корінні жителі цього села десь в дуже далекому поколінні, тому, що село згадується ще в 1601 році, як спалене татарами, тобто можно говорити, що село існувало і до 1601 року тому, що власне, акт спалення зафіксовано 1593 роком, але до актів Луцьких-Гродських книг внесено 1601 роком, а навала татар була в 1593 році. Очевидно, що факт існування села можна брати ще раніше – був такий професор – Антонович зареєстрував неподалік нашого села кам’яну могилу яка стосується ще доісторичних часів, тобто, як курган, тобто, можна сказати, що поселення було раніше.
- У якому віці ви виїхали з Поділля?
- Я народився на тій частині Хмельниччини, яка належала до Волинської губернії – це колишній Заславський повіт Волинської губернії с. Криворудка. Тепер це Красилівський р-н Хмельницької області. 1989 році я закінчив Криворудську середню школу, потім відразу вступив на історичний факультет Київського національного Університету і ось вже майже 20 років я проживаю в м. Києві, але все одно мої інтереси пов’язані з рідним селом…
- Ваші батьки та рідні ще на Поділлі мешкають?
- Мої батьки у 2001 році переїхали до Красилова, але село ми не забуваємо – там залишився наш родинний маєток, який ми нікому не продаємо і приїжджаємо туди дуже часто. Коли я буваю у своїх батьків - це як правило 3-4 рази на рік, я знаходжу день для відвідання рідного села. Найчастіше це «провідна неділя», бо в Криворудці поховані дід, баба, брат мій рідний, ми доглядаємо за цими могилами.
- Чи не було у Вас думки повернутися назад на Поділля?
- Я виконую певний послуг церкви – я є намісником Михайлівського Золотоверхого монастиря а також ректором Київської духовної Академії. Бажання бути ближче до рідної землі в мене виникало і виникає сьогодні – є велике бажання не дати загинути тому селу, в якому я народився. Якщо церква буде вважати за корисне перевести мене до Хмельницької Єпархії, я буду тільки радий. Якщо не захоче – сперечатися не буду. Я ніколи не був кар’єристом - мене обирали, а не я шукав обрання…
- Як саме ви хотіли би допомогти рідному селу?
- Іноді я замислююся над питанням, що там можна зробити і в культурному, і в духовному просторі. В даному випадку, я хотів би там заснувати монастир, але це справа майбутнього, бо Хмельниччина не надто багата на храми. До всього треба йти поступово.
- Які у Вас виникають емоції, коли ви повертаєтеся на Поділля?
- І трошки стискає серце – бо багатьох людей (і рідних, і близьких) вже немає) в живих, багато виїхало. Перевіряю статистику народжуваності та смертності і просто лякаюсь – то, що ми зараз маємо на Україні – катастрофа! Ми говоримо, що у царські часи нам було тяжко жити, Україну називали колоні, але, тим нименш, в селах народжуваність була високою. При 153 хатах у населеному пункті, з’являлося на світ 40 немовлят, а помирало – 13 чоловік похилого віку. А зараз??? Народжується – 2-3, помирає – 30! Ось це є головною проблемою!





Президент громадської організації "Поділля"
Артемчук Анатолій Володимирович

ГО “Українська ініціатива„


Поділля – це край, що охоплює частину Центральної та Західної України. Він розташований між річками Дністром, Золотою Липою, верхів’ями Горині, Случі й Росі та Кодимою. Більшість його території займають Волино-Подільська та Придніпровська височини. Тут живе близько десятої частини мешканців нашої держави.

Україна – велика держава, частиною якої є і наш край – Поділля. Це край хліборобів і ремісників, козаків і завзятих воїнів, художників і поетів, кобзарів і вчених. Він був відомий світові з сивої давнини. У часи могутнього Галицько-Волинського князівства його знали під назвою Пониззя, а згодом, з ХІV століття, край набув назви Поділля. Тут народилися Мелетій Смотрицький та Іван Пулюй, звідси пролягли у світ шляхи Соломії Крушельницької і Миколи Леонтовича, Ярослава Івашкевича і Василя Стуса. Тут любили й страждали, ходили за плугом і боронили рідний край наші прадіди. Це – земля наших батьків. Дорожимо нею!
Письменник ХVІ ст.

Про природу Поділля
В опису України, зробленому на початку ХVІ ст. польським письменником Матвієм із Мехова, Поділля називається «родючою країною, досить багатою хлібом і медом». Її грунти відзначалися надзвичайною щедрістю. «Хоча там лише грубо обробляють землю, орють мало й неглибоко, а сіють зверху, пшениця сама росте там три роки підряд тільки тому, що при збиранні хліба під час жнив певну кількість зерен залишають розсипаними по землі, щоб вони зійшли наступного року без оранки й обробітку поля. Трава на пасовищах швидко обплутує і ховає плуг, забутий у трав’янистих місцях. Бджолині рої там кладуть мед не лише в довбанках і дуплах дерев, але й на берегах річок та на землі.

 

 

 

Зроблено у QWERT-media © 2008-2010